11.12.2011 16:24

для всіх

287

2 | 2

 © Ігор Рубцов

Єдиній коханій

з рубрики / циклу «Моє життя - мій скарб»

Життя хробацьке без слабкої статі.

А з ними, особливо навесні,

Окрилені коханнячком, літати

Ми можем наяву і уві сні.

Із досвіду юнацького ще знаю:

Природа нам нав`язує своє.

Наснажує, а розум відбирає;

Приймає спокій, а любов дає.

Годинника вважав я за непотріб.

Години йшли, а хто їх рахував?

Тому, було, стрімким галопом, вкотре,

Тролейбус свій нічний наздоганяв.

Інтелігент миршавенький і кволий

З-за рогу, у наївній простоті

Підставив ногу і летів я долу,

Як не літав ніколи у житті.

Нехай би то на тенісному корті.

Ні! На бруківку, як вареник впав.

Улюблені штани пішли на шорти,

Та хоч кісток собі не поламав.

Літав і уві сні, хоча недовго.

Кохану так тривожив мій кураж.

Прокинувсь від удару об підлогу.

На цьому й припинився пілотаж.

Комусь дружина швидко набридає:

Наївся супу, хочеться борщу.

Мене лиш ти всі роки окриляєш.

Всміхнись мені, я хутко прилечу.

Донецьк, 6 березня 2008 року