Мить з Україною
Сьогодні, неначе у казку,
Неначе за покликом долі,
Ввійшла, так чарівно, прекрасно,
У пошуках справжньої волі.
Я йшла, оминаючи хвилі,
Що ніжно пливли під ногами.
І так мене тішили милі,
Струмки, що звивались тропами.
Із подихом свіжого вітру,
Побачила далеч безкраю.
Неначе нове чудо світу,
Маленький кусочок із раю.
Ступала і знов дивувалась,
Красою безмежних просторів.
Вдихала дзвінки аромату,
Чарівного синього моря.
А там, десь, розкинулись луки,
Широкі степи і поля.
Це все так милує око,
Це все - моя рідна земля.
І вітер гуляє у косах,
Шепоче так ніжно слова.
Похитує трави у росах,
І листя з дерев обрива.
Це все моє, і буде це назавжди,
Річки, озера, в небесах блакить.
Це все моє, таке велике, справжнє,
Хоч зараз пролетіла лише мить.
