28.12.2011 09:14

-

329

5 | 5

 © Тетяна Чорновіл

НА СТІЛЬЧИКУ

з рубрики / циклу «ЕТЮДИ, КАРТИНКИ»

Що краще нам? Якби ж то знати… 

Жде прорахунків доля зла. 

Взяли до міста доживати 

Стару, вже немічну, з села. 

Та як же їй прилаштуватись 

З сільського в міста ритм і плин? 

Нема до кого обізватись 

Серед німих квартирних стін. 

Вона, селючка зроду-віку, 

Горнутись звикла до землі, 

До неї йшла в біду велику, 

До неї – в радощі малі… 

До неї встане вранці-рано, 

Оговтавшись від втоми снів… 

Сусід гукне: – Здоров, Оляно! 

Півні озвуться з-за тинів… 

А тут, у місті, все простіше, 

Немає сварок з-за межі, 

В квартирі тепло й сито. Лише… 

Всі незнайомі. Всі чужі. 

Вода – у крані, їжа – в роті! 

Робити що? Куди іти? 

Коли свої всі на роботі, 

Де прихилитись з самоти? 

Така незвична тиша всюди 

Між стін квартирних розлилась! 

– Ой важко тут, піду між люди… – 

Стара на думку спромоглась. 

Побути між людьми схотіла, 

Малого стільчика взяла, 

Прийшла на тротуар і сіла. 

Від самоти лиш не втекла. 

По небу хмари насувались, 

Дощем з них раптом полило. 

Прохожі йшли, не озивались, 

Немов старої й не було. 

Люд заклопотаний з сумками 

Спішив десь, змоклий, як хлющі. 

На стільчику стара з думками 

В передсвятковому дощі.