Білий вірш про сірий вечір
з рубрики / циклу «ПОЛИНЬ, ПОЛИНЬ, МОЯ ДУША»
Вечір на сріблених лапах,
Між хлібів бурштину повних,
Підкрадається ланами,
Слід лишаючи росистий
У медовому бур’яні.
Прислухається до співу
Соловейка у дібровах,
Що верхівками ятряться,
Між обіймів сонцепаду,
В танго пристрастнім заходу.
Сіроманця не страхають
Відголоски полум’яні
Ті, що маком дотлівають.
У ромашковому морі,
Фрезові пропікши діри.
Його очі волошкові,
Пильно стежать за світилом,
Що втаїлось в маровинні
Ворсяного виднокола,
Вже відчувши повів лиха.
Душогуб напружить м’язи,
Темряви вщетинить гриву,
Вишкіривши ікла лунні,
До світлоубивства звичні,
В піні млистій і безжальній.
Ще лиш мить, стрибком умілим,
Згасить він життя заходу…
Тіло здобичі ще тепле,
Принесе до ніжок панни,
У агатовім убранстві.
Вітром та, попестить вдячно,
Попеласто-вогку шкуру
І нашийником одягне
Шлях Чумацький на загривок,
Відданого посіпаки.
Променад умислить гордо,
Поміж берізок пістрявих,
Не учувши, що вже днина,
Вовка білого світанку,
По слідам її спустила.

Гарно! Біло! Дякую за присвяту!!! :))

