04.01.2012 17:25

-

28937

64 | 68

 © Тетяна Чорновіл

КОЛОБОК

Віршована казка

Якось Діду до обіду 

Захотілось колобка. 

Баба каже: – Добре, Діду, 

Правда, кінчилась мука... 

Та в засіках помела 

Й Колобка таки спекла. 

Розпахтівся, можна й їсти. 

Дід у рот – язик пече. 

– Ой, – кричить, – із печі тісто 

Не скуштуєш, гаряче! 

Зараз їсти зле мені, 

Хай схолоне на вікні. 

Колобок холов від вітру, 

На вікні лежав, пахтів 

Та й надумав думку хитру: 

Утекти кудись схотів. 

Вліво бік і вправо бік, 

З підвіконня нишком – скік! 

Враз ховатись заходився, 

Серед квітів хутко зник, 

Потім з двору покотився 

У зелений чагарник. 

Вітер боки обдував, 

Колобок собі співав: 

Я від Діда втік 

І від Баби втік! 

Покочуся скоком-боком 

Заховаюсь в чагарник! 

Докотився, бачить, Зайчик 

Між кущів зелених спить 

Ще й бурчить крізь сон: – Окрайчик, 

Погризу тебе я вмить! 

– Не гризи! Гарячий я! 

Осьде пісенька моя: 

 

Я від Діда втік 

І від Баби втік! 

Ще й від Зайця Побігайця 

Заховався в чагарник! 

А назустріч Вовк голодний 

Звідкись повагом чвалав. 

– Колобок! Та ще й холодний! 

З’їм тебе я! – заволав. 

– Тісто маю я гливке! 

Краще слухай ось таке: 

Я від Діда втік 

І від Баби втік! 

А від Зайця Побігайця 

Заховався в чагарник! 

Злого Вовка стрів, 

Від його зубів 

У густі кущі малини 

Докотитись ледь успів... 

Опинився за хвилину 

У малині Колобок. 

Тут Ведмідь біжить в малину, 

Хоче взяти на зубок. 

– Щоб Ведмідь не зжер мене, 

Заспіваю! Хай засне! 

Я від Діда втік 

І від Баби втік! 

Ще й від Зайця Побігайця, 

І від Вовка хутко зник. 

Вже й товстий Ведмідь 

У малині спить, 

А я пісню доспіваю 

І швиденько в ліс кіть-кіть... 

 

– Тс-с-с!.. Піду. Хай гарно спиться. 

– Прощавай, приємних снів... 

Покотився і Лисицю 

В лісі темному зустрів. 

– Кумо, звідки йдеш, куди? 

Слухай пісню і сиди: 

Я від Діда втік 

І від Баби втік! 

Ще й від Зайця Побігайця 

Заховався в чагарник... 

 

– Зачекай! – кричить руденька, 

– Гарна пісенька твоя, 

Тільки змалку я глухенька, 

Здалеку не чую я! 

Підкоти но свій бочок: 

Сядь мені на язичок! 

– Я від Баби... і від Діда... 

З язика співець гука. 

А в Лисиці – час обіду. 

Гам! – немає Колобка. 

Та й вляглася під дубок. 

Каже: – Добрий Колобок! 

А в цей час край лісу в хаті 

Дід подибав до вікна. 

Ба! Нема що куштувати! 

– Бабо! Що за дивина?! 

З печі дух до лісу чуть: 

Колобка вже знов печуть.