04.01.2012 23:13

-

307

2 | 4

 © Микола Чат

Заздрісним брехунам

з рубрики / циклу «МИ - СТРУНИ НА БАНДУРІ ДОЛІ»

Звивались язики вогню, 

Здіймалось полум’я все вище, 

Штовхаючи до прірви ближче 

Стражденну душеньку мою. 

Поклепом скутий до стовпця, 

В небес молив усім пощади, 

Чиї згубили мене зради, 

Єством чекаючи кінця. 

- «Огню! Спаліть бунтівника!» - 

Юрба викрикувала гасло, 

Додаючи брехливе масло 

Із заздрісного нічника. 

Тваринна ненависть в очах, 

До іншодумства нетерпимість, 

Пиха, розпуста… Просто мстивість… 

Й той самий животинний страх.  

Вже відчував пекельний щем, 

Гукнув убивцям на послідок: 

- «Пробачте любі! Бог он свідок, 

Що повернусь назад дощем! 

Лукаві вмию ваші лиця 

Від пут гріховної золи, 

Щоб ви з достоїнством жили… 

А не брехали мов лисиця, 

На тих, хто паше як воли!»