Не судіть

Священство царське - Божа Церква, 

народ Царя у всій красі. 

Ісус Христос - невинна Жертва 

покрив провини наші всі. 

У білі шати одягнулись, 

життя нас трохи потрясло, 

чогось ганебного позбулись, 

а щось корисне приросло. 

Себе вважаємо за вірних, 

читаєм Біблію усі 

і ґаним дружньо непокірних, 

що знали Бога в ті часи, 

коли апостоли й пророки 

водили їх, як тих овець 

жезлом Господнім; сотні років 

були за приклад і взірець. 

Та навіть Божий друг не встояв 

і я, читаючи про це, 

зневажив воїна-героя, 

царя Давида, і лице 

моє від смутку не змінилось, 

бо я-б такого не утнув. 

Багато ще думок роїлось, 

та все не тих. І ось - уснув, 

і сон наснився: наче натовп 

святковий, та Єрусалим. 

А люд снує, шумить завзято 

і я радію разом з ним. 

Тут моляться до Бога вголос. 

Я усвідомлюю сповна: 

святії ми!.. Та чую голос 

з-за рогу вулиці луна. 

Іду. Вдивляюсь проти сонця. 

На мить примружившись,- стою. 

Слова знайомі і промовця 

безпомилково пізнаю. 

Петро, цитуючи повчання, 

скінчає проповідь і страх 

із розпачем, та здивуванням 

у слухачів його в очах. 

І ті, що Бога прославляли, 

святі із ніг до голови, 

із трепетом слова сприйняли: 

"Ісуса розіп`яли ви!" 

Петро, вдивляючись в обличча, 

чекав на відповідь, а я 

долав нервово протирічча: 

"Чи в тому є вина моя?" 

Було колись, не знавши Бога, 

своєю волею ходив, 

та все ж, на вірную дорогу 

мене Він вивів і простив. 

Чи я від Господа відрікся? 

Хіба чужу дружину вкрав? 

Петро й на мене подивився, 

а люд навколо вже волав: 

"Скажи, що маємо робити? 

Нечисті всі." І переляк 

збудив мене, та пережите 

у сні залишилось. Ще б пак! 

Хоч я з нечистими не знався, 

на хліб чужий не зазіхав, 

то вже й до раю записався, 

святішим за Давида став. 

І братові колоти очі 

готовий був,хоч прав не мав... 

До суду ми завжди охочі 

за щось, та, навіть, без підстав. 

Ні, я достоїнства не втрачу, 

засвоївши закон один: 

любити брата не за вдачу, 

а через те, що Божий він. 

Донецьк, 6 червня 2007 року