Незнайомка з паралельного виміру.
Вона буває біла наче сніг
Що виграє у сонячнім промінні,
А може бути промінчиком одним,
Що просто так дарує мені світло.
Вона буває чорна і бездонна
І вабить більше ніж силенна чорних дир,
І поглинає як ота безодня
Не залишаючи часу на роздуми і подих.
Вона буває безбарвна і пуста.
Без тіней без емоцій, просто без.
Проходить повз невпізнана, холодна
Без рамок, без обмежень, і без меж.
То з’явиться як пристрасна веселка.
Та ні, веселка заздрить її фарбам.
Така недосконала, необмежена, одна,
Лишаючись у пам’яті одним єдиним слайдом.
І як зумію звести воєдино
Її світи, захоплення, дива.
Вона приходить і іде так тихо,
Не впіймана і неприборкана і не моя.
2012 01 15
