Пустотлива завірюха
Налякала ніс і вуха.
Килим ткала урочисто
Біло-біло, чисто-чисто.
Тільки раптом зникла стужа,
Десь взялася ця калюжа…
В ній намокла лапка боса!
В ній зіткнувся ніс до носа
Із мурлом якимсь вусатим,
Ще й бридким – не описати!
Я від нього – він за мною,
Дражнить пащею страшною!
Я від страху – на глибоке!
Він – у бризках на всі боки!
Через ті стрибки невдалі
Змок мій хвіст… І трохи далі!
