Микола Чат
Так часто я приховую в собі,
Гіркий полин нахабності людської,
Коли мене вбиваєте без зброї,
Метаючи образи у злобі.
Как часто я хочу на небо выть,
Отчаявшимся, меж флажками волком,
Когда друзья, "невинным" кривотолком
Пытаются мне вены счастья вскрыть...
Так хочеться в блакитну злинуть вись,
На землю впасти мертвою росою…
Навіщо знову, люди так зі мною?!
Напевно зрозумію все… Колись.
31.01.2012 01:16 Каранда Галина => © |
|
31.01.2012 00:56 Каранда Галина |
 от Ви знаєте, саме такі думки мене останнім часом і тривожать, саме ці питання я собі і задаю, можу процитувати від себе кожне Ваше слово. і теж не розумію, ЗА ЩО, і теж хочеться вити на небо.... дуже сподобався Ваш вірш, він дуже точно передає саме мої почуття. Важко, гірко, правда ж? і картинка здається такою доречною! і вже навіть не намагаюся зрозуміти... не дано мені це! може, Ви поясните? |