Сумно... Проте сам вірш надзвичайно ліричний, гарний, проникливий. Таке воно життя: спотикаємося, та йдемо вперед у майбутнє...
02.02.2012 12:26 Софія Скопіє
Вірш гарний, про втрачені крила (волю, надію, віру, кохання), але мені чомусь згадалося після прочитання дитинство... Якось відвезли мене малу в село і там я гляділа каченят. За літо вони виросли. От почало звертати на осінь і дорослі зарізали першу качку... А мені чогось віддали її відтяті крильця. Я сиділа в "пісочниці" і тужила над ними. Отака дитяча травма. THE END.
Як дитиною, бувало, Упаду собі на лихо, То хоч в серце біль доходив, Я собі вставала тихо. «Що, болить?» — мене питали, Але я не признавалась — Я була малою горда,— Щоб не плакать, я сміялась. А тепер, коли для мене Жартом злим кінчиться драма І от-от зірватись має Гостра, злобна епіграма,— Безпощадній зброї сміху Я боюся піддаватись, І, забувши давню гордість, Плачу я, щоб не сміятись. Леся Українка
