Якось дивно все це відчувати,
Так, ніби пропускаєш уперед,
Молодих, тих, хто уміє жити.
Їм без черги пропонують вихід.
Хто готовий, просять почекати.
Я не знаю, як тасують карти?
Навмання з колоди тягнуть фанти.
Забирають тих, кому не хочеться іти.
І неможна помінятись з кимось
Безпорадне: - я б і не подумав.
І щоразу, ніби надломилось.
Ніби хтось тебе у бік відвів.
У такі хвилини лише запитання:
Чи безглуздий випадковий збіг?
Чи чиєсь усе таки бажання?
І постійний, надокучливий докір.
І що разу: - А чому не я?
І чиєсь: - Ти певно з’їхав з глузду.
Знав? Невже? Його уже нема?
Попрощатись? Ні. Не знаю. Буду.
2012
