Дякую) Я ще не знайшла ні своєї шпариночки, ні своєї фата-моргани... Біжу, спішу... А коли нема що робити - не можу нормально відпочити. Вже не можу існувати без цієї біганини.
образ гарний. вірш неперевершений. почуття непідробні. я не люблю перекотиполя. сама завжди забиваюся в якусь шпаринку, і вкорінююся у ній. і така вона мені тоді мила та люба, та шпариночка! я підлаштовуюся під неї, трохи й її підлаштовую під себе, звикаю... і тоді це вже не шпариночка, а цілий мій світ. дуже боляче, як щось у ньому ламається, рихтую, але тримаюся за нього до останнього. асоціація з невеличким островом посеред океану. іноді з зовнішнього світу йде руйнівний шторм. та куди ж мені подітися з облюбованого острову?! колись же затихне... це і є моя життєва філософія. вона проявляється у всіх сферах життя. я її собі не видумувала, я просто знайшла її в собі. знаю, що риба шукає, де глибше.. та не можна ж шукати все життя. добре там, де ми є. тому я й не люблю перекотиполе. хоч і визнаю, що в чомусь воно таки праве. всі різні, кожен вибирає своє. Олю, вибач, це зараз не тільки на твій вірш коментар. просто в тему він зараз мені попав. ти допомогла мені поставити крапку в моїх сумнівах. дякую тобі за це. вірш дуже хороший і глибокий. я заспокоїлась. я вибрала коріння.
