Русалчине послання
Валентинка з холодних рук
В твоїх вустах – іронія і біль.
В твоїх очах – крижини скам’янілі.
Холодні краплі линуть звідусіль,
Вкривають руки ніжні снігом білим.
Чи б’ється серце, чи горить сльоза,
Чи топить лід твоїх очей без болю...
У небі над буденністю – краса
Уперше підійняла крила волі.
Метелиця скрутила білий вир,
Душа об хвилю билася гарячу, -
Чи друзки серця, чи уламки зір,
Чи це я знову від безсоння плачу.
Закрию покривалом снів лице,
Вустами до латаття притулюся.
В ріці життя, що почуття несе,
Хоча б на мить у болі утоплюся.
Русалкою піднімусь в небуття,
Холодними руками візьму зірку.
Були ж такі чарівні почуття,
Допоки мед кохання стиснувсь гірко...
Я притулюсь вустами, наче лід,
Вві сні до вуст, завжди таких жаданих.
Ти не відчуєш в сні прощання слід
В очах гарячих, зоряних, коханих.
***
Торкнулись губи... Очі молоді...
Холодні руки плечі обхопили...
Лиш кола залишились на воді,
Все темна хвиля болісна накрила...
