08.02.2012 20:41

-

506

5 | 5

 © Оля Стасюк

Послання німфи

з рубрики / циклу «Послання до коханого»

Я розпрощалася із болем,  

Я простягала білі руки. 

Таке гаряче жовте поле 

Втиралось в пам’ять, наче муки. 

Я полюбила ніжно-ніжно, 

Я вічно кликала кохання, -  

Твої ланіти білосніжні 

Не зчервонілися зізнанням. 

Я – німфа, лісова богиня, 

Народжена цвісти й співати. 

Твої слова ще швидкоплинніш, 

Ніж я могла їх уявляти. 

Я притулюсь до листя мирту, 

Засну у спокої маслини –  

Ти проміняв мій ліс на скирти, 

Мене – на польову дівчину. 

У неї коси – такі світлі, 

У неї очі – не зелені.... 

Я знаю, я тобі – не літо, 

Тобі так добре там без мене.... 

Тож знай – могла б я дати вічність, 

А ти обрав ті смертні злети. 

Я не порушу предковічність, – 

Будь лавром. І вінчай поетів. 

Хай заспівають про кохання, 

Про почуття глибокі, ясні. 

Не знаю я розчарування, 

Я ж – німфа. Вічна і прекрасна.