09.02.2012 20:29

-

443

4 | 4

 © Оля Стасюк

Послання до ангела

Від безумної і закоханої

Відправлю тобі валентинку 

У зоряні ці небеса. 

Вона вся – в моїх сльозинках, 

Чи то це лише роса. 

Я досі тебе кохаю,  

Чекаю аж до зорі. 

Між нами безодня – знаю. 

Ти – ангел, я ж на землі. 

Не чула вже цілу вічність 

Твоїх таємничих слів. 

Між нами – проста граничність, 

Велика безодня снів. 

Я досі, повір, страждаю, 

Спочинку душі нема. 

Я знаю, тебе немає, 

Ти – ангел, а я жива. 

Без тебе немає світу, 

Без тебе нема весни. 

До мене приходить літо 

Лише із тобою в сни. 

Пробач, не ходжу до могили, – 

Могили для мертвих лиш. 

Я душу цю не хоронила, 

Ти досі у серці спиш. 

Стискаю кинджал – коханий! 

Не витерплю більш скорбот! 

Та знаю, смертельна рана 

Не дасть тих твоїх висот. 

Я просто прокинусь в згустці, 

Де ти не прилинеш в сні. 

Ти знаєш, жахлива пустка 

Це серце доб’є в мені. 

Я ледь накидаюсь в хвилі, 

Щоб болю втопити слід. 

Але не дадуть вони крила 

Ті, що відтіняють світ. 

Я вічно тебе б обіймала, 

Вустами торкала віч.... 

Чому назавжди забрала 

Тебе та холодна ніч? 

Я вірю, тобі я треба – 

Безумна як нині, проста. 

Тому в це холодне небо 

Із голубом шлю листа. 

Кружляє мій голуб білий, 

Поволі іде в небуття. 

У тебе – шовкові крила, 

А я – на межі життя! 

Я хочу летіти в небо, 

Розбитись на друзки об скло... 

Приніс мені голуб від тебе 

Троянду під білим крилом...