Стрітення

з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПРИРОДИ»

– Красуне-зимонько! Чому

Ховаєш тугу ти німу

У вбраний в срібний іній сад,

У мрій казкових снігопад?

Чому, скажи, в твоєму дні

Бурульки плачуть в вишині?

– Бо я в заметах в мить сумну

Впізнала в подиху весну.

Почула жар її здаля –

З-під ніг гойднулася земля...

І впав з небес мороз мій ниць

Під дивні щебети синиць!

Ні, не боюся я її!

Ці дні по праву ще мої!!!

Та знаю: в любощах весни

У пролісках стріпнуться сни,

Почується в холодну ніч

Здаля гусей тривожний клич,

А з ними з далечі доріг

Прийде весна, розтопить сніг

І у світанках талих рос

Десь діне віхоли й мороз,

Пригріє сонечко ясне,

І ви... забудете мене.

Візьміть участь в обговоренні

15.02.2018 18:50 Наталія Старченко => ©

О, я теж уже відчуваю весну, вона наближається поки ще повільно і статечно, як справжня леді, але впевнено і невідворотно)
Дякую за вірш, читала із задоволенням))

15.02.2015 15:51 Дашенька => ©

Ці вірші просто класс

14.02.2015 10:11 Люлька Ніна => ©

Так пречудово, що навіть слів не вистачає виразитись.

15.02.2013 16:31 Наталя Данилюк => ©

Так журливо...Трішки шкода зимоньку, як-не-як, вона тішила нас своїми розкішними краєвидами, а ми вже мріємо позбутися її, припрошуючи весну...Та такий закон природи:кожному свій час.

15.02.2013 02:11 Каранда Галина => ©