Хто такий Ігор, або дарунок Валентина
Перша частинаПід вікнами бутика видний мен страждає:
То дістане гаманця, то назад ховає.
Піт річками ллється вниз – взуття заливає,
«Минус двадцать пять сегодня!» – радіо віщає.
За годину продавець вийшла із крамниці –
Груди светра розривають, рвуть штани сідниці,
Личко янгольське, очища бажанням палають.
– Магазин, шановний пане, скоро зачиняють,
Ви заходьте, не вагайтесь, я вам пособлю –
Підберу дарунок гарний і знижку зроблю.
Ви кому хотіли, пане, дарунок зробити?
– Я хотів би щось пристойне Люсі подарити.
– То заходьте і купуйте, Люся рада буде,
Запевняю, цей дарунок вона не забуде.
– Та у мене грошей мало… – зчервонів мужчина.
– Це, звичайно, є вагома не зайти причина,
Та не цього дня шановний, бо в день Валентина
Має право на дарунок будь-яка людина…
Узяла його за руку, тягне у бутик,
А у нього до асфальту примерз черевик.
Що ж робити? В магазині – ні душі немає,
Сам святий, мабуть, це щастя з неба посилає,
Вийняв ногу з черевика, шкандиба в крамницю
І в уяві вже за груди ухопив дівицю.
Від уяви до реалу пролягла хвилина,
Зачинила зсередини магазин дівчина,
Світло вимкнула, сміється, себе роздягає,
На диван під спів Земфіри
«Хочешь – сладких апельсинов,
Хочешь – вслух рассказов длинных...»
вниз лицем лягає.
«Валентине, бог кохання, дякую за свято!!!
А я ж – скромний, нерішучий – не просив багато,
Я ж лише просив, щоб Люся у цей день дала,
А ти закрутив, святійший, отакі діла!!!».
Притуливсь до кралі щільно, шепче про любов,
А вона йому: – Не надо, сладкий, этих слов,
В день любви и так всё ясно, что тут говорить…
Вы вот здесь меня целуйте! Здесь – нужно давить!
А сюда засуньте пальчик! Язычок – сюда!
Да!!! Вот так!!! Возьмите ниже, не надо стыда…».
Дві години працював язиком, руками,
Вона ж пестила його ніжними словами:
То жеребчиком, то левом, то верблюдом звала,
Іноді кричала сильно, іноді стогнала.
Накричавшись, настогнавшись, промовила стиха:
– Біжіть, пане, до аптеки, щоб не мати лиха.
15.02.2012
.gif "{#}")
