Подарунок на 23-тє
23-тє підступає – в Люсі мозок закипає:
«Що казати, що дарити, щоб таке утнути,
Щоби 8-го на вежі у Парижі бути».
Думала, листала книги, турбувала Нет,
Накупила повну сумку журналів, газет,
А знайшла пораду слушну у «Купи меня» –
Що мужчині дарувати лютневого дня,
Щоби 8-го із нього мотузки сукати.
Там писали: «Треба буде так себе подати,
Щоби й гадки він не мав, що це ваше тіло...».
Лоб наморщила Людмила: «Не просте це діло!
Але я кмітлива штучка, я допру, я зможу,
Лише я собі в Парижі бути допоможу».
І додумалась Людмила: в чоловіче свято
Макіяжу на обличчя нанесла багато,
Очі звузила, перуку чорну натягла,
В кімоно яскраве й довге себе одягла
І прибУла до коханця прямо на роботу –
Привітати з днем РА і Морського Флоту.
Три години привітання Валентин приймав –
З гейшею палке кохання в різних позах мав,
В словнику шукав для неї про любов слова,
Йшла у Люсі від кохання колом голова,
А в день Кларочки і Рози він таке утнув –
З дружиною до Парижу на сім днів відбув,
Бо рішив, що той дарунок дружина зробила,
Адже Люся у ту днину себе не розкрила.
Та Людмила не шкодує, бо про ту любов,
А не про Париж і вежу, вона мріє знов.
Так буває дуже часто – комусь робиш свято,
А від того сам отримав радості багато.
20.02.2012
