Іноді, буває, починаю з однієї думки, а у процесі спливає несподівана паралель. Так вийшло з цим віршем, а ще з віршиком "Уроки цуценяти". Приходить рима і я починаю осмислювати: чого це вона прилетіла? Кручу, кручу - не йде. Раптом думка - треба поміняти напрямок руху. Ефект завжди несподіваний.
Дякую, пане Олександре! З усвідомлення свого стану починається шлях до визнання себе неправим. І вибачення стає природнім висновком. Принаймні у мене людина, що вважає себе непогрішимою, викликає недовіру.
