Гладіатор

з рубрики / циклу «МИ - СТРУНИ НА БАНДУРІ ДОЛІ»

Виходжу на арену знов і знов…

Щоб вдовольнити натовпу жагу,

В пісок свою й чужу зливаю кров,

Шинкую плоті на м’ясне рагу.

Меч – гладіус сіяє у руці,

Що вершИть, мабуть справедливо суд.

За помахом спроваджує в мерці,

Здригаючи у Колізеї люд.

А ті, видовищ прагнуть і хлібця!

Імперії розбещені сини,

За цезарем, що підуть до кінця,

В динаріях зміряючи чини.

Їм байдуже хто виживе в січі.

Лиш переможцю: – Аве!!! – і: – Життя!!!

Від волі гладіатора ключі,

То кесареве пальцепідняття.

Якщо ж монархів перст укаже вниз,

Легіонери випустять мій дух.

Та, може урятує ще каприз,

Зіпсутої матрони – хіті рух.

З арени нині тягнуть – не гаком...

Троянд пелюстки злиплись у крові,

Що плебес розпилив над чужаком,

Авансом за видовища нові.

Всміхається, я знаю Смерть усім,

Та квит дає у потойбічний світ

Першочергово і негайно тим,

Хто їй зухвало шкіриться в одвіт.