Повне затемнення
з рубрики / циклу «МИ - СТРУНИ НА БАНДУРІ ДОЛІ»
Довічний бранець гравітації Землі,
На еліптичнім ланцюгу прикутий Місяць,
З роздратуванням в кратернім чолі,
Бреде між зір, що білогроно висять.
Хотів іскритись ядерним вогнем,
І спалахи звергати злотокудрі
На планетарно-власний, свій гарем,
А ледь тьмяніє в порохнявій пудрі.
Та жевріє надія у ядрі,
Підбурює на полиск революцій –
Відбившись тінню в сонячнім люстрі,
Затемненням диктує контрибуцій.
В короні із магнітових полів,
В рожевогривих дивошлейфах водню ,
Він мороком зверга на Землю гнів.
Стуляють квіти благодать Господню…
Панянка захлинеться у пітьмі
Лише на мить. І заряхтить в намисті:
Мільярди сонець тьмянисто-німі,
Розпустяться печатями від листя.
А потім, круговерть продовжить біг,
Відсуне цятку Місяця розмиту
І подарує Сонця оберіг –
Каблучку брильянтОвого посвіту.
Знедолений, мов пес на ланцюгу,
Продовжить шлях… Укрившись за панянку,
В затемнення земного плоть тугу –
Вдягне на лик рубінову огранку.
