Друзям котрих нема

з рубрики / циклу «В ритмі життя»

Мої товариші, яких уже нема,

У вічність відійшли, не топчуть ряст.

Ще в пам’яті мов вчора ви жили,

Ми разом в путь дорослий з вами йшли.

Було весняно, все сміялось і цвіло,

І думалось все буде як було.

Ті вечори, той безтурботний час,

Здавалось що життя не змінить нас.

Безжально плинуть роки у світи.

Ми щось шукаєм, щось втрачаєм назавжди.

Коли здається все навкруг сміється,

Струна у серці болем озоветься.

І важко вимовити злісні ті слова,

Що їх нема, життя уже нема.

Пекельна доля обірвала їхній слід,

В гранітні плити закувавши юний вік.

Ви залишились десь у тім житті,

Стрункі, веселі, вічно молоді.

Коли курличуть в небі журавлі,

Ви свіжим вітром знов являєтесь мені.

Летіть під хмари у той вічний світ,

І зорям шліть, від нас землян привіт.

Вам було мало в цьому світі жить,

Летіть у далі, а в серцях живіть.