Маска
Напівтемна кімната… Горнятко міцної кави і сигарети… Улюблена музика звучить так тихо, як ніколи… На очі навертаються сльози… Ні. Не буду плакати. Не буду. Я сильна… Я… Я одна… Одна…?! Ні. Не може бути!
Я завжди намагалася бути в центрі подій, переживань, людей… Бути помітною… Бути в центрі світу… Завжди посміхатися… Справляти враження безтурботної, веселої, незалежної, сильної людини. І це вдавалося. Вдягнеш усміхнену маску і світ навкруги перевернеться. Все радіє, посміхається, веселиться. Маска дозволяє мені робити майже неможливе. Поряд з тобою зникають печаль, смуток… висихають сльози. Маска дозволяє мені жити так, як хочеться… Жити так, як треба…
Вона бездоганна. Великі, широко розплющені очі, гордо дивляться на світ. Посмішка… Посмішка дитини. Така невинна і щира. Вона ніколи не зникає. Скули, брови, підборіддя…Усе привертає увагу і приваблює раптових перехожих. Її неможливо назвати красунею, та все ж не можливо відірвати від неї погляду. Довге золоте волосся, тонкі пальці, струнка постава, легка хода… Все в ній здається бездоганним. Вона ніколи не сумує, ніколи не плаче. Моя маска…
Я звикла бачити себе такою. Такою усміхненою, радісною, веселою, безтурботною. Я звикла бути в масці, не знімати її зі свого обличчя. Я звикла жити з нею. Жити – як вона. Я – це вона… І нехай ніхто не знає, що відбувається поза нею. Лиш лист паперу, чорна ручка, напівтемна пуста кімната, тиха музика… Кава і сигарети…
А завтра… Завтра буде новий день, повний нових вражень, нових людей, нових переживань, емоцій. І одягнувши свою маску я знову вийду привітати цей світ. Я – безтурботна, весела, життєрадісна! І нехай він пам’ятає мене такою. Я – сильна!
