03.03.2012 20:54

-

200

2 | 2

 © Оля Стасюк

Місячна тінь

з рубрики / циклу «Таємнича ніч»

Я вперше побачила місячну тінь. 

Морозились темінню зо всіх сторін 

Будинки об чорне, безколірне небо. 

Я з місяцем ще не літала до тебе... 

Спиралися лапками котиків сірих 

Над річкою весняно верби змарнілі 

Об зорі гарячі, умиті росою. 

А я знов розкреслила тіні собою. 

Впирались в асфальт кігті тіней дубових, 

І блиски сміялися безкольорово... 

З дахів обсипались кришталь й позолота 

Минулого снігу... У шиферних сотах... 

На вікнах щось сіра буденність писала, 

Від місяця тінь у зірки не пускала 

Останній автобус із присмаком світла.... 

Тягнулися грудочки снігу до світла..... 

І сосни питали – чом досі не плачу? 

Та в місяця блиски ще грались дитячі, 

Золотили незвичні, шорсткі соти снігу 

І губились, пірнали у тіні з розбігу. 

Місяць зорі покинув свої випасати 

І полинув за хмари ті блиски збирати... 

А я залишилась. Будинки у небо 

Тягнулись байдуже верхами без тебе. 

Впиралися кігтями в хмари діброви 

І смоли свої поховали дубові. 

І от я – крізь хащі, мов з іншого світу, 

Так хочу, як грудочки снігу, ще світла, 

Вбираюся лапками в котики сірі 

Холодних, зачумлених верб помарнілих....