Плавай, плавай, лебедонько
Спомин
Буря! Вітряна навала
В гіллі шум здіймає!
Мабуть, десь дроти порвало,
Бо світла немає.
Вже каганець тіні в танці
Тьмяно розкидає.
Сидить баба на лежанці,
«Тополю» читає
По пам’яті. Ми ж, малята,
Принишкли край столу,
І слухала з нами хата,
Як вітер, по полю
Гуляючи, так низенько
Гне струнку тополю,
Про дівчину молоденьку,
Про нещасну долю…
Ми плакали, як дівчина
Зілля випивала…
Баба ж на лежанці чинно
Пісню вже співала
В ній плавала лебедонька
По синьому морю
І зростала тополенька
Все вгору та вгору…
Тяжко в світі чорнобровим!!! –
Ми, малі, збагнули,
І, вражені кожним словом,
Тихо підтягнули.
Хоч з’явилось світло з часом
(Відремонтували),
Та з бабою пісню разом
Ще раз доспівали.
Від слів пісні у хатині
Вітер стрепенувся…
А Шевченко на картині
Стиха посміхнувся.
