Вечір сподівань
Ну от і вечір...і телефон мовчить...
Здається всі мовчать у тій сирій пустині...
Мовчать усі...і голос мій мовчить,
Чекаючи твого дзвінка,
який можливо, пролунає нині...
І тиша ця, сповнена чекання,
Веде мене до щирого зізнання -
Вже не така байдужа я
До тебе через розставання...
Минають ці секунди, і усі години,
А я сиджу наприкінці цієї днини,
Сиджу на підвіконні сподівань,
Що ти мені все скажеш без вагань:
Що відчуваєш ти, коли поруч зі мною,
Що знаєш ти, коли я із тобою.
м.Ковель, 19.10.09
