Сирітська доля
Коли ідеш ти повз нашу школу,
Дуже прошу тебе: не поспішай.
Черстве тут слово не звучить ніколи,
Тут поєднались щирість і душа.
Тут Деревська з`єднала воєдино
Маленькі душі. Ніжність їм дала.
Будь милосердна й ти, моя Людино,
Зрони в їх серце крапельку тепла.
Тут діти забуваються про втому,
І мріють про фантастики політ.
Та їх серця вертаються додому,
У те гніздо, що скресло, наче лід.
І кожну ніч із присмаком полину
Дитина сон, як пігулку ковта.
Чужа подушка, ковдра і перина –
А де ж дитяча доля золота ?..
Усе тут є, і навіть подарунки,
І щира вихователька. Зате
Нема отут того п`янкого трунку,
З ростка якого дерево росте...
Усе, все є: і книги, і гостинці
На клумбах – квіти ніжно-чарівні.
Але печаль із серцем наодинці
Життя плете мелодії сумні.
А в небі синім – мамина усмішка,
Неначе знову: щира і жива.
Хоча б збагнути, видивитись трішки,
Щоб не жалила горе-кропива.
У школі шум і голоси малечі,
Все губиться: і мить, і забуття.
А в небі – кола істинно лелечі
Малює вічність: розпачу й життя.
м. Ромни, 14.03.12
