21.03.2012 14:18
© Тетяна Чорновіл
Чекання козачки
з рубрики / циклу «СОНЕТИ»
Хоч страшно йти опівночі самій,
Вкопаю татар-зілля, коси змию…
І хліб вчиню. Не бійсь, тебе зумію
Діждатися з походу, милий мій.
Та тільки й ти, прошу тебе, зумій,
Живим вернись. Зневіритись не смію.
Я стук копит почую, зрозумію
І стріну на дорозі степовій.
Наставивши долоню до очей,
За дня чекаю… в сутінках ночей…
Й журбою ще не раз переболію.
Щоб не спіткнувся під тобою кінь,
Думок і сподівань не пожалію.
Чекаю, вірний соколе! Прилинь…
