Калина

з рубрики / циклу «Про Природу»

Калина червона, чого ти сумна?

Чого ти така невесела?

Згадала той час, коли була весна

Як цвітом уся квітувала.

Всі ночі весняні соловей співав

Одні лиш пісні про кохання,

І слухала клятви, як хлопець давав

Дівчині весь вечір до рання.

Калина цвіла від кохання того

Надію берегла не втрачала,

Весна лиш минула нема солов’я

Дівчина самотня теж стала.

Згубила калина, той цвіт по весні

Лиш змовкла та пісня кохання,

І хлопець забув про ті клятви палкі

Про тяжкі дівочі страждання.

І довгими стали ночі осінні

Смутку, тривоги, чекання,

Враз ягоди стали червоні й гіркі

Від гіркого того кохання.

Минула вже осінь настала зима

Як мед вони стали солодкі,

Тривога запала в душу козака

Згадав він кохання ті ночі.

Засипала снігом зима ті луги,

А два лиш сліди залишила,

Не довго чекати лишилось весни

Де ж пісня ота солов’їна.