29.03.2012 20:53
-
198 views
    
rating 5 | 4 usr.
 © Антоніна Грицаюк

Верба

На березі стоїть верба

Немов дівчина молода 

Коси довгі розпускає, 

Тихо з вітром розмовляє. 


Слова ніжні про кохання  

З вечора і до рання, 

Дивиться у чисту воду  

На свою хорошу вроду. 


Віти в воду опускає 

Любо, ніжно їх купає,  

Кожну гілку і листок,  

Мов маленьких діточок. 


А ось уже засумувала 

Про зиму лютую згадала, 

Засипле снігом її коси 

І не впадуть вже літні роси. 


Забуде вітер про кохання 

Про ніжні ночі, про чекання, 

Холодний стане, крижаний 

Неначе зовсім вже чужий. 


Тут сонечко з гори пригріло 

Вербичку знов розвеселило, 

Зраділа вмить і розцвіла 

Стиха всміхнулась до струмка. 

Публікації: Антоніна Грицаюк

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись