31.03.2012 09:24

-

225

5 | 5

 © Наталка Янушевич

Не треба слів. Вони такі важкі, 

Їх зносити щодня – німіють руки. 

Розрад нема – терпіння і розпука, 

Тож не ліпи зі слів нових божків. 

Вони для тебе цінні, що й казать. 

Поблискує мармиза золотава… 

А що, як це – не суть, лише оправа 

Без дозволу повернення назад? 

Кайданки на вуста – твоє «клянусь». 

Ти знов промовив! Хто тебе зурочив? 

Прошу, помовч, бо всі слова – пророчі. 

От вимовиш – і станеться комусь.