Душа країни
Розбитим склом душа з небес летіла.
Її частинки бились об твердиню,
В сумнім польоті, зі страху, зомліла
Й не оцінила твердості святиню.
Душа країни – стомлена, розбита,
За скільки років злетів і падіння.
Слізьми людей вже доверху налита,
За всі часи із миті сотворіння.
Терзали в небі сумніви чекання,
На п’єдестал непевний сліпо пнулась,
Повергли знову, мабуть вже востаннє.
Від болю вкотре вчетверо зігнулась.
Коли ж уже докупи всі зберуться
Її розтерзані, розкидані частини.
В один потік в думках своїх зіллються
І об’єднають душу України.
м. Кривий Ріг, квітень 2012 р
