А я плачу, одна, бо у шлюпці – нікого!
Я дивлюся в твої очі та відгуків не знаходжу,
Порожнеча й пихатість відстань тримають сліпу,
Заглядаю в обличчя весь час, коли мимо проходжу,
Констатуючи факт, розглядаючи правду гірку.
Чим цікавишся ти і чи маєш ти пріоритети?
Оперета, театри, балет – це не модно, авжеж.
Де поділися правила честі, амбітні корнети?
Нині норми моралі в свавіллі і дії без меж.
В голослівності прагнеш сягнути індивідуальність,
Приховати себе за характер, зв’язки або статус.
Та твоя показуха для мене безмірна фатальність.
Я не бачу, коли не увімкнений гіпоталамус.
Я не горда примхлива заучка і не список правил.
Лиш тому й заглядаю у очі. Людину зустріти
Серце прагне, щоб жити змістовно і весело стало,
Але ж ти всім єством намагаєшся мене убити.
Так огидно і страшно іти й зустрічати відлюдьків,
Хочу крикнути – шумно, сказати – немає для кого.
Всі у гомоні тонуть, для мене ж відведено шлюпку,
І несе течія… а я плачу, одна, бо у шлюпці – нікого!
29.10.2009
