11.04.2012 17:59

-

204

2 | 2

 © Автор Невідомий

А сонце запалило глупу ніч, 

І крізь безмежні темряви простори, 

Зірок й комет безоднє море 

Прорвалася нестримна світла мить. 

Невпинно в безкінечність рушили роки, 

Розсипавши крізь весни сніг на скроні, 

І зупинившись зморшками в долонях, 

Розбили раптом стіни самоти, 

Будуючи між душ й сердець мости 

З одвічної безсмертної любові. 

Нехай нещадно йдуть дощі, 

Й вітри з туманами хай кілометри стелять, 

Та невблаганний час піском своїм 

Не зможе поховать любов в пустелі.