Автор Невідомий
А сонце запалило глупу ніч,
І крізь безмежні темряви простори,
Зірок й комет безоднє море
Прорвалася нестримна світла мить.
Невпинно в безкінечність рушили роки,
Розсипавши крізь весни сніг на скроні,
І зупинившись зморшками в долонях,
Розбили раптом стіни самоти,
Будуючи між душ й сердець мости
З одвічної безсмертної любові.
Нехай нещадно йдуть дощі,
Й вітри з туманами хай кілометри стелять,
Та невблаганний час піском своїм
Не зможе поховать любов в пустелі.
12.04.2012 19:47 © ... |
Навряд чи.)) Я запеклий бунтар, і мені треба все, або нічого.) |
12.04.2012 19:46 © ... |
бо це правда життя... |
12.04.2012 19:42 © ... => Суворий |
Згодна) Я теж довго його не розуміла)) |
11.04.2012 22:44 Каранда Галина => © |
 у нас теж кажуть глупа ніч... |
11.04.2012 21:15 Суворий => © |
 Вже... З іншого боку я категорично не стверджував... Незвичний вислів як на мене... |
11.04.2012 21:01 © ... |
Саме так. Це український фразеологізм, що значить беззоряну темну ніч. Я під час підготовки до олімпіад і конкурсів часто трапляла на це. |
11.04.2012 21:00 © ... => Суворий |
Почитайте коментар Наталії.)) |
11.04.2012 18:00 Суворий => © |
А може все-таки "глуху ніч"?... |