Маріонетка
Маріонетко! Моя дівчинко нещасна!
Ти розгубила свою гідність по світах.
А де є рідне, неспоплюжене і власне?..
Лише огида, роздратованість і страх.
Бодай би щось в тобі нагадувало Волю.
Так, справжню Волю! А не марення, не сказ...
Та твої очі вже не мружаться від болю,
Бо не живі: відсутній простір, стертий час.
І марно смикаючись в плутаних кайданах,
Ти чітко бачиш, як всміхається твій кат.
Та червоніє попередження на ранах...
Немає шансів. Гра закінчена. Це – мат.
м.Дніпродзержинськ., Лютий, 2009 р.
