Антоніна Грицаюк Кошеня
Прибилося кошеня,
До чужої хати,
Голод дійсно не рідня,
Давай верещати.
Ходить, бродить, заглядає,
Що б перекусити,
Тут малеча підбігає,
Давай волочити.
То за вухо, за хвоста,
Те кричить, дереться,
Ох годинонька лиха,
Як це все минеться.
Мучили довгенько,
А воно кричить,
Невже вчить так ненька,
Невже мама вчить?
03.05.2012 11:13 Тетяна Чорновіл => © |
 Невже вчить так ненька, Невже мама вчить? Це мабуть діти тієї мами, що матюкалася над колискою замість чарівної колисанки, думаючи, що нагодувати і обігріти - достатньо для її чада! А потім, на старість, дивуватиметься іще, чому ті ж таки рідні чада покинули її на самоті погибати, забравши все матеріальне! (як у Вашій попередній поезії)! Що даєш, те й отримуєш сторицею! |
03.05.2012 08:16 Каранда Галина |
 а мені знову не смішно... дитяча жорстокість - то страшна штука... |
03.05.2012 07:54 Деркач Олександр => © |
 Напросилася Киця до Мурчика, ось і кошеня... |