Написано з спогадів мого свекра,
Чорновола Кузьми Дементійовича (нині покійного)
На зображенні він, хазяйка-німкеня (посередині з дітьми),
у якої наймитував, та ще одна інтернована українка.
Так шкода хлопців. Вони ж просто на Батьківщину хотіли і ні в чому винними не були...
08.05.2017 10:26 роман-мтт => Каранда Галина
Це жесть, звісно. Війна - це сука, вічно голодна до крові, що по собі лишає незагоєні рани. Наче перемогу здобуто, а триває і далі поволі, на долях людських шершавим своїм язиком язви вилизує нові, дере їх до кісток, до самої душі, не даючи загоїтись протягом поколінь. Така вона - сука-війна. :(
Історія, яку Ви розповіли, дуже схожа на долю мого батька. Правда, кажу ж, що не знаю майже нічого, лиш уривки розмов чула! Були колись теми, на які батьки не могли розмовляти навіть з дітьми! А я була занадто мала, щоб допитуватися!
Сім"я, куди його взяли, жила на хуторі під Мюнхеном. Ставились до них добре, харчування не ахті, але їїли разом з "господарями". Ще їм і гроші якісь платили, могли купити в місцевій крамниці якісь речі чи солодощі. Свекор, наприклад, тратив свої "збереження" на книжки. Бо в крамничці були навіть українські (Грушевський, Винниченко). Вони потім при звільненні несли ті куплені речі в валізах. Та покидали ті валізи хто де. Бо занадто тяжким виявився шлях "додому"((((
Вражаюче!Сильно,відчувається дух тих часів "Свої села ми рідні минали.Хоч і близько пройшли" - говорить Ваш герой.Просто,але наскільки реально...
06.05.2012 01:28 Тетяна Белімова
У моїй родині дві такі історії... А ще наш дідусь Єфрем (нині має 90 років) любить розказувати, що совєтські війська у німців робили... Був він також у Баварії. На фото Ваш свекор такий гарний і молодий, нічим не відрізняється від своїх "господарів", якби Ви не підписали, подумала б, що він серед односельців. Це ще раз доводить, що всі ці поділи на "німців" і "наших" - умовність.
05.05.2012 23:06 Деркач Олександр
Розкажу ще - знав я цього чоловіка, у вересні 43 звільнили Прилуки, всім кому було 17-18р забрали на штурм Києва, наказ без зброї на той берег Дніпра, розказував - перебирався на той берег по трупам сусідів, однокласників, таких же хлопців, на березі контузило, отямився в лагері у німців, втеча, добрався до СВОЇХ - 10 років, потім за супротив адміністравції лагеря, ще 5, потім 5 років поселення без прав, потім все життя ізгоєм, всі казали поліцай, я особисто провіряв через свого родича кгбіста, я тоді цікавився такими історіями, все було правда - пацан з 17 років до 40 по лагерям, тільки контузило не там і не в той час
(((( Я також чула не одну історію, про тих, хто повернувся не в СССР. Ніхто не жалкує (на фоні наших нещасних доль). Але ж боялися тоді люди "загниваючих капіталістів". Найсміливіші тільки зважувались!!!
05.05.2012 20:51 Деркач Олександр
Багато таких історій ... Коротко - батькову сестру 10 років. в Германію,вийшла заміж за француза, ще жива , : дітей, процвітаючий фермерский бізнес в Канаді...її подруга разом забрали, втікла-вернулась до СССр, зразу нічого, потім лагеря 3 роки, сільська вчителька, зарплата 90 руб., чоловік п`яниця, померла ховать нікому, діти в ГЕРМАНІЇ НА ЗАРОБІТКАХ
