Те літо рясно уродила
В дворі шовковиця стара!
На вітах дітвора сиділа,
Додолу ягоди трясла!
Але щоранку більше й більше
Знов достигало смакоти!
І чорні вже не п’яти лише,
А й руки, губи і роти!
Ох, добрі! І сказать не можна!
В кишенях, в пазусі, в руці!
Налита сонцем бубка кожна
Мов мед, лилась на язиці!
Минуло… Дерево крислате
Врожаєм вже не майорить.
Той рай солодкий коло хати
Хіба що спогадом ятрить.
Та вплівшись в часу колискову,
У літньому щемкому сні
Шовковиця дитинства знову
Дарує ягоди мені.
