27.05.2012 11:37
© Оля Стасюк
Минуле і Майбутнє
з рубрики / циклу «Рідна земля»
Волошки п`ють із сонця соки
І розливають по ріллі.
Я забуваю, скільки років
Живу уже на цій землі.
Не знаю, скільки правди хочу.
Н знаю, чи її знайду…
Колись такі чарівні ночі
Вливались в казочку мою!
Колись життя було дитяче,
Просте і чисте, наче скло.
Та не така вже в мене вдача,
Щоб жалкувать, що все пройшло.
Не швидко мчать ці покоління,
Хоч мерехтять, неначе сніг.
Земля, вагітна од насіння,
Ще досі стелиться до ніг.
Хтось жде новітніх технологій
Вже на мільйони й тисячі.
Та й досі руки хліборобів
Збирають зерна од землі.
Колись погаснуть монітори.
Закінчиться усе пальне…
А в далині самотні гори
Осяє сонце золоте.
І сад блакиттю рожевіти
Буде, й бузок солодкий в нім.
І всі пізнають, як це – жити
Для того, щоб жилось усім.
