Історія кохання
Жовте листя в повітрі кружляєМ`якою ковдрою на землю лягає.
А він і досі цим парком блукає,
Не зрозуміло на кого чекає?
Все скінчилось, усе змарніло,
А у душі все оніміло
Та віддалило від життя
Він втратив сенс свого буття.
Втомився все блукати і чекати
Мрії, спогади наздоганяти.
Іще цей дощ пішов проклятий,
Неначе ворог злий й затятий.
Та він хотів її зустріти.
Ту, без якої неможливо жити.
І дощ пройшов, і сонце вже ховалось.
Він кликав та вона не озивалась.
Раптово щось знайоме промайнуло.
У грудях боляче кольнуло.
Ті самі очі, посмішка, волосся золотаве
Побачив сяйво ніжне та ласкаве.
Тепер її не зможе відпустити.
Не буде плакати, а лише радіти
Та сльози все ж в його очах блищали
Слова до неї промовляли:
«Я тут, я поруч і тебе знайшов
На наше місце, люба прийшов
Бо не забув своє кохання,
А ти пішла, залишила страждання».
Його покійна кохана
Для нього досі гарна та жадана.
А незнайомка трішечки злякалась
Та його горем перейнялась.
Він все їй про кохану розповів:
І як кохав, і як радів.
Як все скінчилось в одну мить
По тілу ніби струм біжить.
Історія кохання дівчину полонила,
Але тікати вона хутчіше захотіла.
Щоб ті химерні, палкі слова не чути.
Забути треба, все забути.
Не їй вони адресувались
Все плутались, у тінь ховались.
Навіщо ці даремні надії,
Шматок далекої, чужої мрії?
Вона пішла та знов залишила самого
Ніби й не було оцього всього.
Він мав надію, що повернеться вона
Історія кохання і вже нова.
Вона прибігла стрімголов
У парк, побачити його і знов
Почути ці слова кохання
Щоб зменшити ці болісні страждання.
Його там не було, то де шукати?
Розплакатись, йти блукати?
Та не потрібно, він її уже чекає
Червоні троянди у руках тримає.
