Голуби

Під стріхою на стовпі,

Звели гніздечко два голуби,

Воркували, щиро вони любились,

Ось і яєчка у них з’явились.

Голубка гріє їх вигріває,

Голуб літає їжу шукає,

Співає пісню їй голубину,

Любить він щиро свою пташину.

Ось і з’явилися голуб’ята,

Голуби діждалися свого свята,

Щиро голублять їх вигрівають,

На майбутнє надію вони плекають.

Не так було, як їм гадалось,

Лихо зненацька до них підкралось,

Підкралось лихо, клята година,

Бідна голубка, бідна пташина.

Людям кубельце їх заважало,

Через те, лихо страшне спіткало,

Стали трощити його, знімати,

А голуб’ята стали кричати.

Вони кричали, гірко ридали,

І до кубельця все припадали,

Впало кубельце і голуб’ята,

Прийшла година їм ота клята.

Хоч би літати вони навчились,

А так лячно в куток забились,

Тріпочуть крильцями раду шукають,

Свою матусю все виглядають.

Голубка хліба знайшла кусок,

І прилетіла до діточок,

Застала лише одні гілки,

А де ж їх два голубки.

Довго літала і ось знайшла,

Біді зарадити вже не могла,

Руки, не крила, якби мала,

Діток на гору попіднімала.

Слізно ридала, серденько рвалось,

Діти рідненькі, що з вами сталось,

Не доведи, Боже, кіт надбіжить,

Пір’ячко сизе з вас полетить.

Чим же пташата ви завинили,

Ви ще літати навіть не вміли,

Не вміли літати, на світі жити,

Та людям того не зрозуміти.

Метнеться вниз, а тоді в гору,

В лиху з’явилися ви діти пору,

Навіщо зло те у людей,

Невже не мають своїх дітей?

Голуб був завжди божа пташина,

Не розуміє того людина,

Голуб миру, голуб добра,

Благаю люди не робіть зла.