Фатальна
Він насміхався: “Ти фатальна!
Таких, як ти, бояться всі”,
Хоч розумів той факт буквально,
Що хоче з нею бути він.
Вона манить з собою вміла
Одним лиш поглядом своїм,
І також добре розуміла,
Що хоче бути тільки з ним.
Вона була така красива,
Безкомпромісна, ледь сумна...
Часом поводилась грайливо,
Часом серйозною була.
Вони сварились і мирились,
Та хід життя їм не змінити -
І скільки б марно вже не злились,
Любові не порвалась нитка.
Хоча самі і не гадали,
Забуть кохання не зуміли.
Їй шепотіли вслід: “Фатальна”,
Йому: “Він є безмежно милим”.
Інколи з неї глузували
Ті, кого мучив страх,
Узрівши іскорки печалі
Й містичності в її очах.
Жінки казали: “Він красивий!
Якби ж на день хоч став він мій!”
А в ній всі бачили щось дивне
Крізь попіл вщент згорівших мрій.
Всі говорили: “Що за пара?!
Це ж люди з різних полюсів!”
Та винахідливий випадок
Закоханих назавжди звів.
Ось якось, вийшовши з трамваю,
Побачив з подивом її,
Щосили крикнувши: “Фатальна!
Навіки будь в житті моїм!”
Весілля з`єднує любов`ю
Й людей із різних полюсів, -
В одну сплелись барвисті долі
Сердець із паралельних снів...
Було багато в них мандрівок
На літаках та кораблях.
І перед світом цим мінливим
Вона здолала давній страх.
Вона писати вміла книги,
На захист інших сміло йшла.
Він розвивав великий бізнес
І ій завжди допомагав.
І було щастя, були діти,
Подій цікавих цілий вир.
Росли в саду кохання квіти,
В сім`ї любов жили та мир.
Змогли лишить вони для інших
Прекрасних душ своїх дари, -
Життя пройшло, мов кінострічка,
Де місця не було пітьмі.
І залишать було не шкода
Своє багатство для людей,
Бо доля щедру нагороду
В останній дарувала день.
Так ось, в цей день, ураз почувши,
Тихенький поклик в рідний дім,
Вони були спокійні дуже, -
Все йшло, так, як і мало йти.
Вона лежала в білій сукні
В одному ліжку разом з ним,
Як на весіллі, він в костюмі,
Не відпускав її руки.
Йому десь сто було, напевно,
А їй, напевно, сто один.
Сім`я зібралась разом чемно
В останню путь їх провести.
В квітучій середині травня,
Обнявшись крилами, вони
До світлого летіли Раю
З такої рідної Землі.
Життя під світлом телекамер
Було, мов радісний салют...
Він шепотів: “Моя фатальна,
Ну як же я тебе люблю...”
Луцьк, травень 2012
