Нежданий гість
Залетіла якось пташка в вікно до Семена,
Тут, немовби у кіно розігралась сцена.
- Чоловіче їдуть гості - треба зустрічати,
Та непевно не чужі, їде моя мати.
Треба матінку зустріти, немов генерала,
На мить жінка не вмовкала усе щебетала.
Семен довго міркував потилицю чухав,
З нетерпінням, але все ж дружину дослухав.
- Чи надовго теща їде, що це за новина?
Може моя мама їде навістити сина.
- Що ти, любий, схаменись, що їй тут робити?
Буду голову собі марно морочити.
Куди спати положити і що їсти дати,
Зовсім інше, як моя з’явиться тут мати.
Та усьому ладу дасть і в дворі, і в хаті,
І ти будеш, мов соколик, у неї літати.
Аж тут стукає хтось в двері, Семен відкриває,
Тестя, мов рідного батько, щиро обнімає.
- А де, тату, скажіть мама, чого це не бачу?
Ой напевно зараз з горя я гірко заплачу.
Затримали хатні справи, нехай хазяйнує,
Ну, а донька, що стоїть, чого не частує?
Тут Семен туди сюди забігав по хаті,
Вже й пляшина на столі, почав наливати.
- Вип’ємо за ті хатні справи, не буде їм краю,
На відстані свою тещу щиро поважаю.
Люблю, мовби рідну матір, цього не сховати,
Прошу їй вітання щирі, тату, передати.
Хай клопочеться у справах є кому трудитись,
А ми будемо за неї тут Богу молитись.
