Про вірші
Осколками розбитих дзеркал
Обклею стіни кімнати,
А на стелі, зроблю візерунки,
Коли стане побитого скла на вітраж.
Замість звичних доріжок, хай буде ріка.
Я навчуся ходити водою.
Назову це творіння своєю тюрмою,
Аж до поки панує пітьма.
Аж до поки крізь битого скла вітражі
Не загляне до бранця світ-сонця,
І нестерпною стане неволя,
Поламавши проміння прямі.
Хаос світла мене розірве по осколках дзеркал.
Зяб ріки запалає розпеченим сріблом,
Підкріпившись таким недовершеним тілом,
Вона просто, залишить у скельцях міраж.
Не зберете мене більше в образ один.
Я навчусь бути скрізь, і ступати в нікуди,
Сміючись над потугами святотатства й наруги,
І безсиллям, збагнути, довершений світ.
Дрогобич., 2012
