21.03.2011 12:43
-
1076 views
    
rating 5 | 1 usr.
 © Тундра

Янгол і Дитя

«Хоч вірте, а хоч ні – я зізнаюся: 

Свій перший крок я досі пам’ятаю. 

Водночас і останній. А тепер молюся, 

Щоб шлях знайшла душа моя до Раю. 

 

Не хочу я до Пекла, я безгрішна, 

Як непроросле із землі зернятко. 

Моїм батькам новина буде втішна, 

Що я тепер – на хмарці янголятко». 


Всміхнулося дитя, й на чорних віях 

З’явилися прозорії краплинки. 

Чим схибила маленька в своїх діях? 

На блідих її щічках чом сльозинки? 


Вона не розуміє, плаче й плаче, 

Стискає янгол-охоронець руку. 

«Моє дитя, ти не була обачна! 

Але, повір, це не найбільші муки. 


Ти в райському саду, в безпеці й тиші». 

«Та мати з батьком в самоті, в печалі! 

Поглянь: поет, мій батько, віршів вже не пише, 

А матінка не грає на роялі…» 


Дитя замовкло й вказує на землю, 

На своє місце серед тих могилок: 

«Вона, дворічна, стрибнула у греблю. 

На небі доня хай знайде притулок». 


«Та я ж про себе зовсім не піклуюсь. 

Мені батьків, о янголе, шкода! 

Я пам’ятаю: небом я милуюсь, 

Й хлюпоче поряд чистая вода…» 


Киває янгол-охоронець головою, 

Від спогадів марніє на очах. 

Він був у той момент понад рікою, 

Але дитя мале не втримав на ногах. 


І раптом пада ниць і скрикує чимдуж, 

Хапає босі ніженьки маляти: 

«Пробач мене, убивцю чистих душ, 

Пробач, що я не встиг урятувати!» 


Невтішний янгол плаче без упину, 

Дитя ж мале цілує його щічки: 

«О янголе, нічого не змінити нині, 

Лиш подаруй мені з батьками нічку!» 


І янгол, звісно, радо відпускає, 

Повинен він зробили добре діло. 

Малятко повернутись щиро обіцяє 

На своїх крихітних дитячих крилах. 


Летить. Крізь ніч, крізь спогади шалені. 

А в дім навшпиньках тихо-тихо 

Заходить і біжить до нені 

І звеселяє дім порожній сміхом. 


«Я ненадовго, матінко, татусю, 

Побачить вас хотіла, цілувати. 

А вранці знову я до Раю повернуся. 

Ой, я так вас, любі, хочу обійняти!» 


Батьки стискають у обіймах доню, 

Від щастя йде з-під ніг земля. 

Цілують крихітку у носик, в скроню. 

І знову разом. Хоч на ніч – сім’я. 


А з неба янгол-охоронець бачить, 

Що щастя – не у статку, не в грошах. 

І хай у полі чорний ворон кряче; 

Не перешкода він, як щастя вже в руках. 


Зітхає янгол, крилами тріпоче, 

А пір’я його б’є суворий град: 

«Не бачили б цю радість мої очі! 

Не поверну вже в Рай її назад…» 


Тому єдиний шлях, одна стежина – 

Сто сходин вниз назавжди в забуття. 

Та жити буде та мала дитина. 

А янгол – в пеклі. Він крихітці віддав життя

Публікації: Тундра

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись