Сестрі
Ми поміняли це прізвище, та не змінити нам генів,
Ми замінили міста, та не змінили батьків.
Ми так хотіли не бачити спільної крові у венах,
Риси облич і сердець в різних букетах зі слів.
Ми так хотіли не думати спільними тембрами звуків,
Не задаватись метою спільні стежини знайти.
Ми опинились в полоні кинутих долею трюків
І розкладали багаття, щоб запалити мости.
Та не згоріти у споминах крові, що в’ється в судинах,
Хоч не змінити годинника – він забирає наш час…
Та запалити удосвіта – НІ! Не мости ми повинні!
Хай же горить замість дощечок світло, що з’єднує нас!
30.08.11
