27.06.2012 15:29

-

287

6 | 6

 © Тетяна Чорновіл

Про вітер і спеку

з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПРИРОДИ»

Та спам’ятайся ж, сивий вітре!

За свідка небо голубе,

Що спека зваблює тебе

Крізь домагань плетіння хитре.

Її, гарячу та нестримну,

Збороти мусив і не встиг.

Для чого так раптово стих

У мить бездощову інтимну?

Ти мав ту хвойду остудити,

А сам грайливо лоскотав,

Серед покосів і отав

Щось здумав тихо шелестіти…

Не зміг?! Та ти й не намагався!

Лиш у розбурхану пірнув!

Нещасний зморено зітхнув:

– Бо я у спеку закохався…