Жахи суспільства
з рубрики / циклу «Історичне»
Страшні людські обличчя в безнадії,
Страшні вуста, коли вони мовчать,
Коли у них вчепились міцно мрії
І глухо ізсередини кричать.
Страшні ті руки, що не знають болю, –
Красиві, білі, ніжні, та страшні.
Їх тіні досі десь гудуть над полем,
До грошей ласі, злі і навісні.
Страшні усі в асфіксії безсилля.
Страшні нужденні, спраглі до чудес.
Страшні живі у мертвому підпіллі,
Що там ще кличуть слізно до небес.
Страшні вуста, що убивають словом.
Страшні ті очі, що бажають зла.
Страшні обличчя без людської мови,
Що в них лише звірина підлота.
Страшні ті руки, що ікони палять, -
У них вогонь вкарбується лихий
Навіки, назавжди, мов чорна пам’ять,
Немов тавро, мов знак антисвятий.
Страшні думки, що втратили минуле,
Вони – якийсь безглуздий листопад.
Страшні ті очі, які вже забули
Того, хто врятував їх мить назад.
