28.06.2012 16:34

-

227

4 | 5

 © Оля Стасюк

Жахи суспільства

з рубрики / циклу «Історичне»

Страшні людські обличчя в безнадії,

Страшні вуста, коли вони мовчать,

Коли у них вчепились міцно мрії

І глухо ізсередини кричать.

Страшні ті руки, що не знають болю, –

Красиві, білі, ніжні, та страшні.

Їх тіні досі десь гудуть над полем,

До грошей ласі, злі і навісні.

Страшні усі в асфіксії безсилля.

Страшні нужденні, спраглі до чудес.

Страшні живі у мертвому підпіллі,

Що там ще кличуть слізно до небес.

Страшні вуста, що убивають словом.

Страшні ті очі, що бажають зла.

Страшні обличчя без людської мови,

Що в них лише звірина підлота.

Страшні ті руки, що ікони палять, -

У них вогонь вкарбується лихий

Навіки, назавжди, мов чорна пам’ять,

Немов тавро, мов знак антисвятий.

Страшні думки, що втратили минуле,

Вони – якийсь безглуздий листопад.

Страшні ті очі, які вже забули

Того, хто врятував їх мить назад.